- Принципова можливість виносу датацентрів на орбіту
- Хто уже робить спроби виведення обчислень на орбіту
- Економічний сенс
Треба сказати обережніше: ще не виходять, проте і можливість, і потреба в цьому вже певною мірою окреслилися.
Можемо почати розмову з кількох принципово важливих питань: чи можливо це технічно, чи виправдано комерційним попитом і чи може це стати масовим ринком.
Найчастіше обговорення цієї теми починається з браку електроенергії для роботи великих дата-центрів на Землі.
Йдеться не стільки про брак електроенергії взагалі, як про брак доступної потужності в потрібному місці. За оцінкою EPRI, датацентри зараз споживають близько 4–5% електроенергії США, а до 2030 року їхня частка може зрости до 9–17%. У Вірджинії, найбільшому датацентровому ринку США, вона вже перевищує 20%, а до 2030 року може досягти 39–57%.
Особливо наочно це видно в Ірландії. Частка датацентрів у споживанні електроенергії там зросла з 5% у 2015 році до 23% у 2025-му — більше, ніж споживають усі міські домогосподарства країни, на які припадає 18%. У результаті Ірландія запровадила спеціальні правила для нових датацентрів: вони повинні забезпечити власну або розташовану поблизу генерацію чи накопичення енергії, співмірні з потужністю, яку хочуть отримувати з мережі, а щонайменше 80% їхнього річного споживання мають покривати додаткові проєкти відновлюваної енергетики в країні.
Щоб під'єднати новий датацентр, потрібні високовольтні лінії, підстанції, трансформатори та інше обладнання, яке не можна наростити так само швидко, як парк серверів, тому проблема постає навіть більш серйозна і об’ємна, ніж просто виробити більше електрики і залити в наявну мережу. Обмеження вже впливають навіть на архітектуру великих онлайн-сервісів: у серпні 2026 року стало відомо, що Amazon у межах проєкту Region Flex планує менше покладатися на перевантажені великі AWS-регіони й ширше розподіляти свої системи між меншими. За внутрішніми документами компанії, одним із чинників стали саме обмеження доступної електричної та датацентрової потужності; дублінський footprint Amazon планували скоротити приблизно на 40%.
При цьому попит є.
AI створив цілком вимірюваний і реальний ринок: обчислювальна потужність сама стала дорогим товаром. H100 сьогодні здаються в оренду за кілька доларів за GPU-годину, нові B200 — приблизно за $6–10 залежно від постачальника й умов (отут можна почитати про ціни докладніше). Один постійно завантажений GPU таким чином може продавати обчислень на десятки тисяч доларів на рік. Але ми вже обговорили вище, чому зростання потужностей обмежене потребами і швидкістю зростання інфраструктури.
Обчислювальні потужності сьогодні можна нарощувати швидше, ніж енергетичну інфраструктуру, необхідну для їхнього живлення. Саме цей розрив змушує індустрію шукати дедалі незвичніші рішення — від власних електростанцій і розміщення датацентрів біля джерел енергії до ідеї винести частину обчислень на орбіту.
Читайте також: Як IT-галузь навчилась мислити катастрофами: відмовостійкість, закладена в архітектуру
Принципова можливість виносу датацентрів на орбіту
Ми вміємо запускати космічні апарати, виводити супутники на орбіту, тут нічого нового немає.
Принципово винести обчислення в космос реально вже зараз. Сервери можна живити від сонячних панелей, дані передавати радіо- або оптичним зв’язком, а тепло відводити за допомогою радіаторів. Саме по собі це не велика технічна проблема, допоки не йдеться про масштаб.
Для орбітального датацентру потужністю 1 МВт одна з моделей дає близько 5 640 м² сонячних панелей і 2 500 м² радіаторів. Разом із накопичувачами енергії та іншими системами це дає приблизно 34–59 кг обладнання на кожен кіловат IT-потужності. Розрахунки
Особливо складне охолодження. Попри низьку температуру космосу, у вакуумі немає повітря чи води, через які можна передати тепло. Його доводиться випромінювати через великі зовнішні радіатори. Масштабні системи такого типу для датацентрів поки не демонстрували. Ось тут про це пишуть — GAO.
До цього додаються вартість запуску, обмежена пропускна здатність зв’язку із Землею та складність ремонту й заміни обладнання.
Хто уже робить спроби виведення обчислень на орбіту
Axiom Space восени 2025 року встановила експериментальний обчислювальний модуль на МКС, а в січні 2026-го запустила два окремі вузли орбітального датацентру. Вони призначені передусім для обробки й зберігання даних супутників без необхідності постійно передавати їх на Землю. У перспективі Axiom планує нарощувати систему від кіловатів до мегаватів обчислювальної потужності.
Експериментальний обчислювальний модуль AxDCU-1 компанії Axiom Space на борту МКС. Фото: Axiom Space.
Інший підхід досліджує Google у межах Project Suncatcher. Компанія пропонує створювати групи невеликих супутників із власними TPU, сонячними панелями та швидкими оптичними каналами між ними. 1 жовтня 2026 року Google разом із Planet запустила перший прототип (тут є відео запуску) і встановила з ним зв’язок. Він має перевірити роботу TPU в умовах космічного польоту, зокрема під впливом радіації та перепадів температур. Випробування оптичного зв’язку між двома супутниками заплановане на 2027 рік.
Прототип Project Suncatcher у приміщенні Planet Labs у Сан-Франциско. Авторство: Planet Labs PBC.
Наймасштабніший задум належить SpaceX. У січні 2026 року компанія подала до FCC заявку на створення системи Orbital Data Center з потенційно до одного мільйона супутників на висотах 500–2000 км. Йдеться поки не про затверджений план будівництва мільйона апаратів, а про регуляторну заявку на можливу майбутню систему.
Отже, наразі існують усі три стадії розвитку технології одночасно: невеликі обчислювальні вузли вже працюють на орбіті, Google розпочав експеримент із розподіленим AI-кластером, а SpaceX планує інфраструктуру зовсім іншого масштабу. Проте, як бачимо, хоча перевірка окремих елементів, що допоможуть організувати майбутні дата-центри вже фактично почалася, до справжнього орбітального обчислювального центру ще далеко.
Читайте також: 6G — наступний технічний рівень бездротового зв’язку
Економічний сенс
Фізично орбітальний датацентр можливий, але його економічна конкурентоспроможність поки не доведена. Для більшості звичних завдань — від хостингу сайтів до роботи корпоративних застосунків — наземна інфраструктура залишається простішою та дешевшою в обслуговуванні.
Найреалістичніший ранній сценарій — обробка тих даних, які збираються безпосередньо в космосі, щоб на землю спускати готовий результат.
Ось робота Orbital Data Centers: Spacecraft Constraints and Economic Viability, з якої можна скласти власне враження.
Якщо зовсім просто, висновок роботи такий:
орбітальні датацентри технічно можливі, але як заміна звичайним наземним датацентрам за нинішніх умов економічно невигідні.
Автори фактично перевіряють популярний аргумент: «у космосі багато сонячної енергії — винесімо туди AI-датацентри». Вони показують, що дешева/доступна енергія сама по собі нічого не вирішує. Треба одночасно розв'язати проблему маси сонячних панелей і радіаторів, запуску, зв'язку із Землею, строку служби обладнання та його завантаження.
Особливо показовий їхній розрахунок із 40 кг обладнання на 1 кВт IT-потужності. Щоб конкурувати з наземним датацентром, запуск + виготовлення космічної системи мали б коштувати приблизно $250–1000/кг. А сама публічна ціна запуску Falcon 9 уже в 3,4–13,5 раза вища — ще до вартості супутника, зв'язку, експлуатації тощо.
Але робота не стверджує, що orbital computing економічно нерентабельний. В деталях висновок трохи інший:
Earth data — space — compute — Earth — переважно невигідно.
Space data — space compute — small result — Earth — так, треба спробувати.
Наприклад, супутник робить величезну кількість знімків. Замість передавання всіх сирих даних на Землю орбітальний комп'ютер сам знаходить пожежі, кораблі, хмари чи потрібні об'єкти й передає лише результат. Тут ти економиш канал зв'язку, і обчислення в космосі починають мати власну економічну перевагу.
Якщо ж дані вже перебувають на Землі, їх зазвичай доцільніше обробляти тут: залежно від навантаження для цього можна орендувати VPS-VDS або виділений сервер, без витрат на передавання інформації на орбіту й назад.
Перші орбітальні датацентри, якщо вони справді сформуються як окрема індустрія, найімовірніше будуть не датацентрами Землі, винесеними в космос, а інфраструктурою для даних, які вже виникають у космосі.
А от для того, щоб обчислення з Землі вийшли у космос, треба вирішити ще низку технічних питань: здешевити запуск, зменшити, ймовірно, масу того, що ми запускаємо (панелі, обладнання тощо), вирішити проблему охолодження. Поки що остаточно ця проблема не вирішена, але якщо компанії готові вкладатися в штучний інтелект і супутні дослідження, вони можуть вкластися і в те, як зробити космічні обрахунки дешевшими.
